Є у фольклорі один поки що для мене туманний феномен: другі половини відомих прислів»їв. Усі знають лише першу, і тут дізнаються, що існує продовження, яке цілковито руйнує все сказане в початку. Ворон воронові ока не виклює — кажемо ми. А як виклює, так не витягне, — кажуть ті, хто вже прочитав в інтернеті закінчення. І ми, ми — знавці фольклору, — опускаємо очі й колупаємо піч, намагаючись приховати здивування, яке інколи межує з охуїнням: що це було? Ми хотіли як краще. Перша половина — це прозора мораль про єдність наших ворогів. Друга половина — якась метафізична безодня: навіщо витягувати око, якщо ти його виклював?
Читать далее →

Читаю Веру Прохорову «Четыре друга на фоне столетия»,

интересное чтение. Рихтер, Пастернак, Булгаков, Нагибин и их жены. Но интереснее всего то, что как бы к объектам изложения не относится, этакие заметки на полях:

Стр. 43: «…о подписании пакта Молотова Риббентропа мы с мамой узнали при довольно забавных обстоятельствах. Последнее предвоенное лето (Вера 1918ого года рождения, в 40м году ей 22 года) мы с мамой проводили за городом и никаких газет там не читали. Потому, приехав в Москву и увидев на всех улицах флаги со свастикой, а в газетах речь Гитлера в рейхстаге, мы решили, что столицу захватили фашисты. Потом уже нам объяснили, что теперь Германия и Советский Союз лучшие друзья.»
Читать далее →