РЕЦЕНЗИИ НА КНИГИ * ВСЕ О ЛИТЕРАТУРЕ * ЧТО ПОЧИТАТЬ? * КЛАССИЧЕСКАЯ И СОВРЕМЕННАЯ ЛИТЕРАТУРА * ОБЗОРЫ И НОВИНКИ

Антон Санченко. Сниться море

(из авторского обзора украинской маринистики)

Наступну книжку можна вважати історичною, але з недавньої історії.

Александр Рыборецкий — Второе воскресенье июля — Луганськ, Шико

І написано цю книжку теж професійним моряком, науковцем-океанологом з Керчі Олександром Риборецьким (Івановим), який багато років борознив глобус на наукових суднах управління «Югрибпромрозвідка». В книзі зібрано повість «Перший рейс» півтора десятки оповідань про океанські плавання керченських рибалок, які ловили рибу і Індійському океані під Антарктидою, і в Тихому під Перу, і під Африкою — поки в нас ще було рибне господарство. А Олександр з колегами ту рибу для рибалок шукав — поки в нас ще була наука.

Так що це теж, як і в Окуневського, певною мірою нотатки про зниклу армаду зниклої країни. Друга неділя липня — хто не зна — професійне свято рибалок, День рибака за радянським календарем, на заміну якому жодного іншого професійного українського свята не виникло, бо весь свій велетенський риболовний флот українці успішно просрали, так само як і торговельний, поки йшли нескінченні балачки й розборки про флот військовий, який, як не крути, гроші не заробляє, а витрачає.

Отож усі ностальгійні радянські нотки й дещо комсомольські герої повісті — цілком виправдані. Нарація ведеться від особи матроса-першачка, щойно зі школи, який іде у свій перший рейс на супер-траулері (малюнок на обкладинці — саме супер-атлантик, можете роздивитися) в Антарктично Частину Індійського океану (так зване АЧІО). Такий погляд виграшний хоча б тому, що дозволяє наново «відкривати» усі звичні для морського вовка особливості рейсу, а старим морякам дозволяє докладно пояснювати цьому салазі якісь базові речі щодо життя в на судні. Вийшов докладний, день за днем, рейсовий звіт, повний таких подробиць, які я вже й забув, хоча теж ходив у море саме від цієї управи, і мав би затямити їх на все життя. Я питав у далеких від моря людей, яким підсовував цю книжку, така докладність їм сподобалася. Все, як у кіно, наче сам щойно з того рейсу повернувся.

Оповідання Олександра — то окрема історія. Він майстер зафіксувати якусь окрему емоцію, мить, відчуття. Скажімо, серпанковий світанок, тихе після вчорашнього шторму Азовське море в районі Керченської протоки, і ти виходиш на крило капітанського містка з першою філіжанкою кави і сигаретою. Чайки, баклани, інші пароплави на промислі. Свіжий легкий вранішній бриз. І життя, чорт забирай, прекрасне.

Отож, це в жодному разі не пригодницька, а вже забута в нас виробнича проза. Не дивно, що забута, яка виробнича проза у країні без власного виробництва, хіба що про «офісні тьорки».

Тож я охоче вибачаю навіть занадто ностальгійні нотки, навіть якщо з власного досвіду пам´ятаю, що все там було не так благостно, була й достойна пера Ульяненка чорнуха, але ну її, не варто її пам´ятати стільки років. Авторові просто не пощастило зі спеціальністю, усі штурмани-механіки-матроси якось просто перескочили з українських траулерів на іноземні танкери-балкери-контейнеровози, і горя не знають, матеріально навіть виграли. А таким ветеранам, як ми з Риборецьким залишається сама ностальгія.

І наступну книгу написано вже моряком нового покоління, який починав плавати, якраз коли Риборецький завершував, пройшов увесь шлях до капітана контейнеровоза вже під чужими прапорами, наче навмисне, щоб ветеранів розрадити. Життя продовжується. Navigare necess est.

http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2013/08/29/073012.html
 

Чашка кофе и прогулка